вівторок, 4 грудня 2012 р.

Хто ви, справжні патріоти України?
Ні в кого з нас, коли ми з'явилися на світ, не запитували, в якій країні ми хотіли б жити. Справді, чому я народилася саме на Україні? Мабуть, це доля...
Тож чи варто задумуватися над питанням, що означає патріотизм? І все-таки , мабуть, варто.
Цього року ми читали баладу відомого англійського письменника Р.Стівенсона "Вересковий трунок" , і мене вразив вчинок старого пікта, який заради пам'яті тисячі загиблих безвісних одноплеменців пожертвував життям свого єдиного сина , а себе віддав тортурам безжалісних загарбників, але не відкрив таємниці верескового трунку, напою, що єднав маленьких піктів у боротьбі проти ворогів. Що змусило його так зробити? Не знаю, але маленький старий пікт показав мені приклад безмежної мужності і любові до свого народу.
Таким самим патріотом рідної землі виступає на сторінках однойменної повісті М.Гоголя Тарас Бульба. Але його вчинки для мене більш зрозуміліші, бо це історія мого народу, його кривавої боротьби за свою незалежність. Земля без людей, що живуть на ній, ніщо. Тож зрозуміло, що все, що робиться на благо народу, і є патріотизмом. Але кому була потрібна смерть Андрія, сина Тарасового? За що помер він так безславно?
Зрада в усі часи вважалася одним із найстрашніших людських гріхів . І мабуть, зовсім немає різниці, кого ти зрадив: одну людину чи цілий народ, бо зрадивши раз, людина може зрадити ще і ще. Тож я не засуджую Тараса і визнаю його право судити власного сина.
А в наш час є патріоти, здатні на самопожертву заради інших? Мабуть, є, якщо наша держава здобула незалежність. Для мене такими людьми є мої дідусь і бабуся. Вони все життя чесно працювали на благо цієї держави. І нехай вони не здійснювали бойових подвигів, я все рівно пишаюся ними, бо вони любили свою землю, не полишили її заради кращого життя за кордоном, виховали дітей і виховують нас, своїх внуків, у любові до свого народу, його минулого і сучасного.
А ще патріотизм - це гордість за свою державу, за те, що ти народився на цій землі, дихаєш її повітрям , любиш свій народ і відчуваєш себе його часткою.
Опитувальник для дітей

середа, 21 листопада 2012 р.

З чого починається Батьківщина ?
Сьогодні ми закінчили вивчення повісті М.В. Гоголя "Тарас Бульба".І , може, вперше у своєму житті я серйозно задумалася , що означає  любити свою Батьківщину.
Герої повісті вразили мене мужністю, сміливістю, самовідданістю. Їхні вчинки не завжди для мене були зрозумілими, а найголовніше, я навіть боюся поставити себе на їхнє місце.
Особливо цікавим для мене був образ Тараса Бульби. Невже справді колись жили такі люди - здатні вбити власну дитину, бо вона зрадила своє бойове братство, переступила через власного батька-матір, зреклася віри свого народу? Для нас, людей ХХІ століття , це видається якимось небаченим варварством. Мабуть, жоден батько у наш час не наважиться на такий вчинок та ще й заради таких абстрактних понять, як віра і народ.
Епіграфом до одного з уроків наш учитель взяв вислів Ч.Айтматова :"Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом". Отож для мене цілком зрозуміло, що Андрій Бульба став ворогом козаків. Заради кохання прекрасної полячки він прийняв чужинську віру, відрікся від батька і брата, вбивав своїх побратимів-козаків. Але чому він так вчинив? Чи був вихід у нього? На мою думку, вихід завжди можна знайти, а він не думав про наслідки свого вчинку, жив однією миттю. У ті часи жінки часто ставали просто військовим трофеєм, який дістається переможцю, як нагорода. Та Андрій не захотів такої нагороди: козаки стали його ворогами, бо примусили голодувати його кохану.
Андрій і Остап росли і виховувалися разом, дихали тим самим повітрям, бачили ті самі краєвиди, слухали ті самі розповіді батька, але у страшну хвилину випробування один став зрадником, а інший прийняв страшну мученицьку смерть , але не відрікся від своїх поглядів.
То з чого починається любов до батьківщини? Як її не втратити на життєвих шляхах, не стати зрадником або просто споживачем благ?Прямої відповіді немає , бо один з легкістю залишає свій край, а інший готовий не віддати ворогові навіть власної люльки. Один забуває про високі слова при першій же небезпеці, аінший готовий прийняти страшенні муки тільки б жив цей народ, існувала ця держава.
Отже, патріот - це той, хто свідомо обирає службу своїй вітчизні і не жде за це ніяких нагород.